Усвідомлення – це легко?

Тож навіщо про них нагадувати?

Загалом «Чотири угоди» можна віднести до книг про «духовне пробудження», що ґрунтуються на трьох складниках – страждання, усвідомлення і звільнення. На думку Руїса, чи не кожна людина страждає від «приручення» панівними суспільними уявленнями та ментальними звичками, що суперечать її внутрішнім потребам, нав’язують роль жертви, породжують відчуття страху і вини. Чотири правила, об’єднані у систему, – це нібито перевірена вакцина від страждань, гарантований шлях до внутрішньої свободи.

Заради експерименту цікаво було би зняти із себе шкарубкий пласт поведінкових звичок та керуватися лише цією четвіркою. Думаю, учасника такого експерименту чекатиме розчарування, адже чотири поради надто загальні. Вони становлять ідеальні проекції епізодичних і не завжди результативних зусиль, тому потребуватимуть додаткових алгоритмів дій, детальних технік. Інакше – призведуть до ще більших страждань, не звільнять, а вкинуть у залежність.

Чи є у книжці такі алгоритми? Немає. На жаль.

Що ж тоді Руїс пропонує?

Відповідно до етапності духовного пробудження і традицій жанру – «усвідомити». Усвідомлення стосується як причин страждання («прирученість»), так і самого процесу усвідомлення. На переконання автора, «прокинутися», «переродитися», загалом зробити свідомий вибір насправдi дуже легко. Достатньо зрозуміти, що таке наші взаємини зі світом. Вони – лише домовленості, на які ми колись (свідомо чи ні) самi й погодилися. Міґель Руїс використовує «легке» і водночас «рішуче» слово «угода». Старі угоди, які ВЖЕ не діють і завдають шкоди, легко розірвати. Нові, які ЩЕ не діють, але можуть ощасливити, легко укласти.

Хтозна. Може, «усвідомлення» – це справді дуже легко?

©Тарас ГОЛОВАНЬ